Анталія

«Найпрекрасніше місто турецького узбережжя» – так назвав Анталію батько нації Мустафа Кемаль Ататюрк. Це істинно райський куточок, створений природою та руками мешканців міста, де пахнуть екзотичні сади, що розкинулися на скелях над морем, а парки та стрункі алеї пальм щедро дарують тінь та прохолоду.

В Анталії м’який стійкий клімат, завдяки якому туристичний сезон тут триває триста днів на рік. Неповторний вигляд курорту надають романтична вітрильна гавань, Старе місто з римськими і сельджукськими спорудами, оточене валом і стародавньою фортечною стіною, мінарети та мечеті османського періоду, галасливі торгові квартали з їх неймовірним східним колоритом.

Анталія славиться своїми першокласними готелями та грандіозними туристичними комплексами, схожими на міні-міста, де є навіть посадкові майданчики для гелікоптерів. Картину доповнюють чудові пляжі, чисте бірюзове море, а також найширші можливості зайнятися будь-яким з існуючих видів водного спорту.

Після епічної Троянської війни, оспіваної Гомером, по всій Малій Азії розлилася хвиля великої еллінської цивілізації. Греки звели тут чимало міст, які стали центрами торгівлі між Заходом та Сходом. Серед таких полісів була і Анталія, заснована за 159 років до початку нової ери пергамським царем Атталієм, відомим також своєю любов’ю до мистецтва. Місто, спочатку назване на честь царя-засновника – Атталея, отримало від нього не тільки звучне ім’я, а й добре укріплену гавань.

У 133 до н. е. Пергамське царство, а разом з ним і Атталея були завойовані римлянами, а згодом стали частиною Візантійської імперії. У I-II століттях зв. е. тут поширилося та утвердилося християнство. У XII столітті хрестоносці вирушали з порту Анталії, яку вони називали Саталія, на завоювання Святої Землі. Місто також слугувало їм базою для раптових атак на прибережні фортеці мусульман у Східному Середземномор’ї.

Наприкінці XII століття почався занепад Візантійської імперії, і в регіоні утвердилися турки-сельджуки. В 1207 вони осадили Анталію і остаточно підкорили її в 1216 р. У середині XIII століття межі Малої Азії вторглися монголи, що витіснили сельджуків. Почалася доба бейликів – невеликих феодальних володінь, керованих беями, які платили данину монголам. Центром одного з них стала Анталія.

В 1423 бейлик був завойований турками-османами, і Анталія стала центром санджаку – адміністративної одиниці Османської імперії. Саме османи дали сучасну назву місту, і протягом наступних століть, аж до Першої світової війни, воно було важливим морським торговим портом, звідки споряджалися судна для відправлення до східних рубежів імперії та сусідні держави. Свого часу Анталія також була відома як найбільший невільничий ринок у регіоні.

У 1919 році, після розгрому Османської імперії в Першій світовій війні, Анталію зайняли війська італійської армії: у своєму плані по розділу турецької держави країни-союзниці, що перемогли, задовольнили претензії італійців на цю територію, керуючись тим, що ще 2000 років тому Рим встановив тут своє панування. Однак, цим планам не судилося збутися: турецький національно-визвольний рух, очолюваний Мустафою Кемалем Ататюрком, чинив збройний опір союзницькій окупації, і італійська армія була змушена залишити цю територію.

Ще півстоліття тому Анталія була маленьким непримітним містом на Середземноморському узбережжі Туреччини. Але туристичний бум, що прокотився турецькими землями, буквально за кілька десятиліть перетворив провінційну місцевість на суперсучасний курорт міжнародного класу. Кошти, вкладені в перші готелі, дороги, магазини, ресторани, стрімко поверталися господарям із пристойним прибутком, і вони знову вкладали капітал у розвиток туристичної інфраструктури. Готелі, апартаменти, офіси, супермаркети тут росли як гриби після дощу, поступово виходячи за межі Анталії, і хижо захоплювали сусідні рибальські селища. За часів туристичного буму кількість готелів зростала з такою швидкістю, що три-чотирирічні будинки місцеві жителі називали «старими».

Анталія спланована дуже розумно, компактно, з великим смаком, і прогулянка нею принесе вам неймовірне задоволення. Один із найчарівніших її куточків – Калеїчі, стародавній міський квартал, що зберігає сліди римської, візантійської, сельджуцької та османської епох.

Головний вхід до Старого міста – ворота Адріана. Ця велична споруда з білого мармуру була побудована в 130 році на честь відвідування міста римським імператором Адріаном, який мав славу пристрасного мандрівника. Монументальна і водночас витончена споруда з трьома арочними отворами та колонами, увінчаними коринфськими капітелями, раніше була двоярусною, і її прикрашали статуї імператора та членів його родини. Насамперед цей урочистий портал, який ніби охороняють дві потужні кам’яні вежі, був повністю облицьований мармуром. Сліди багатого оздоблення можна побачити і сьогодні. Серед них – герб імператора з лівого боку споруди.

Над Калеїчі височить мінарет Йівлі – 38-метрова вежа з червоної цеглини, яка є візитівкою Анталії. Мінарет був зведений в 1230 за наказом сельджукського султана Ала-ад-діна Кей-Кубада, імовірно, в ознаменування підкорення Анталії.

Форма споруди незвичайна – вісім колон, що щільно стикаються, створюють рельєфне коло, завдяки чому мінарет і отримав назву Yivli, що в перекладі з турецької означає «рифлений». Кожна грань, що виступає, прикрашена цегляно-кахельною мозаїкою, подекуди збереглися унікальні за своїм історичним значенням залишки мозаїки з бірюзи та кобальтового скла, а вінчає споруду конічна покрівля. Мінарет є одним із найраніших зразків мусульманського зодчества в Анталії.

Мечеть, в ансамбль якої він входив, була зруйнована, але в другій половині XIV століття поблизу мінарету була зведена інша мечеть, звана Ескі Джамі і побудована в стилі візантійського зодчества.

За мечеттю знаходяться усипальниці одного з правителів Анталії Мехмет-бея (місце, шановане віруючими як святиня) та дружини султана Баязида II, Ніґяр Хатун. Неподалік лежать руїни школи Корану сельджукського періоду.

Поруч знаходиться скромна споруда цього ж періоду, в якій з XIII століття знаходився монастир Мевлевіхане, названий на честь Мавлана Джалал-ад-Діна Мухаммада Румі, видатного перського поета. Він був апологетом езотеричної течії в ісламі, що проповідує аскетизм і духовність – суфізму. Цей релігійний напрямок досі є одним із основоположних у мусульманській релігії.

Незважаючи на те, що в Мевлевіхані сьогодні облаштовано музей сучасного мистецтва, щороку, у грудні, тут проводиться фестиваль дервішів, що танцюють (дервіші – ченці-аскети, прихильники суфізму). Чарівний танець дервішів уособлює максимальне наближення людини до Аллаха. Аскети кружляють, відхилено закинувши голову і розкинувши руки, їх білий одяг, наповнюючись повітряним вихором, набувають вигляду дзвона. У дні фестивалю тут просто натовп бажаючих побачити це дійство! Варто сказати, що танець дервішів, щоправда, стилізований, ви можете побачити під час фольклорних шоу у більшості великих готелів та ресторанів Туреччини. Але навіть у такому світському антуражі, уважно стежачи за рухами танцюристів, ви можете наблизитися до трансу.

У Старому місті, за сотню метрів від мінарету Йівлі, розташована ще одна архітектурна споруда, яка стала символом Анталії, – годинна вежа (Саат Кулесі). Це наймолодша історична пам’ятка міста. Вона була зведена на рубежі XIX-XX століть за кошти німецького імператора Вільгельма II і стала подарунком союзної держави турецькому султану Абдулу Хаміду (останньому самодержавному правителю Османської імперії) до 25-ї річниці його сходження на престол. Майже п’ятнадцятиметрова вежа складається з двох ярусів: перший – вище другого, і виконаний з необтесаного каміння, а для будівництва верхнього поверху, де з чотирьох сторін встановлений годинник, використовували гладкий полірований камінь.

Ще одна історична споруда Анталії із цікавою біографією – мінарет Кесік. Він був зведений на початку XVI століття за велінням шехзаді Коркута, сина турецького султана Баязида II, як частину ансамблю мечеті, побудованої на руїнах візантійської церкви V ст., присвяченій Богоматері, яку, своєю чергою, християни звели на місці напівзруйнованого античного язичницького храму. Проти такого гібридного святилища, мабуть, повстали сили природи, і мечеть, спочатку постраждала від землетрусу, була в 1846 знищена пожежею, викликаною, ймовірно, ударом блискавки у верхівку мінарета. Сам мінарет уцілів, але втратив верхню частину, внаслідок чого й отримав назву «Кесик», тобто «усічений конус».

Тепер саме час попрямувати до гавані. Можна скористатися швидкісним панорамним ліфтом зі скляними стінами (це безкоштовно), але краще пройти вузькими міськими вуличками з будиночками, що вражають своїми оригінальними фасадами. По дорозі придивіться до сувенірів, що продаються в місцевих лавках, придбайте у місцевих торговців ароматний чай місцевого збору, спеції, загляньте в один із двориків, де пропонуються ткані вручну килими, а також можна поспостерігати за майстринями-турчанками, зайнятими ткацькими роботами.

У гавані Анталії серед краси, яка не поступається Рів’єрі, знайшли укриття і чепурні яхти, і невибагливі баркаси. Ще в 1984 році, після ретельно проведених реставраційних робіт, колоритна гавань принесла курортній столиці Туреччини премію Золоте Яблуко, що вручається Всесвітньою федерацією письменників-мандрівників та журналістів.

У цьому романтичному містечку приємно посидіти в одному з кафе, скуштувати страви з морепродуктів, поласувати смачним турецьким морозивом і навіть просто випити чашку кави або склянку свіжого соку. Морське повітря творить дива, викликаючи бажання вирушити у мандри. Вам на допомогу – катери і яхти, що стоять біля причалів, деякі з яких стилізовані під піратські шхуни. На одному з цих суден ви можете поїхати на морську прогулянку. Зазвичай за 45-хвилинну подорож місцеві капітани просять від 10$. Зробити ефектні фотографії гавані можна, піднявшись вище кам’яними сходами вздовж стародавньої фортечної стіни.

Від морської гавані прогуляйтеся вздовж набережної і відпочиньте у парку Карааліоглу. Парк розкинувся вздовж урвища над морем і потопає у зелені. Цей чарівний куточок з численними чайними садками, що виділяють затишок, тінистими алеями, мініатюрними фонтанами – одне з наймальовничіших місць Анталії.

На межі парку, над південною частиною міської бухти, височить вежа Хидирлик. Ця кругла споруда на квадратному цоколі, що відноситься до пізньоантичного періоду, побудована з великих кам’яних блоків. Висота вежі становить близько 13,5 м. Імовірно, вона була частиною портового зміцнення і водночас служила маяком. Вважається, що її основа колись була гробницею. На цю думку істориків та археологів наштовхнув похмурий вигляд вежі – її архітектура нагадує римські мавзолеї. На внутрішніх стінах споруди виявлено фрагменти фресок, зміст яких дозволило зробити висновок, що у візантійський період приміщення використовувалося як каплиця. Увійти всередину башти Хидирлик можна зі східного боку. З невеликої зали вгору ведуть вузькі сходи. Підніміться по ній, і перед вами відкриється чудовий краєвид на море та місто. Башту оточують ресторани та кафе, з майданчиків яких також можна насолоджуватися чудовими панорамами – одна красивіша за іншу.

Біля північної околиці парку Карааліоглу знаходиться медресе Каратай. Будівля була зведена в 1251 за наказом Джелаледдіна Каратая – великого візира султана Кей-Кавуса II, і в ньому розташовувалася мусульманська духовна школа. В архітектурі будівлі поєднані різні зодчі традиції: стрункі колони виконані в стилістиці грецького храму, масивні куполи нагадують покрівлі візантійських соборів. У арабів майстри сельджукського періоду запозичили мистецтво дивовижної різьблення по каменю. Вони досягли високої майстерності у виготовленні керамічних кахлів, розписаних складними візерунками, що прикрашають фасади та внутрішні приміщення медресе. Особливо вражають чудові мозаїчні підлоги, викладені з мільйонів різнокольорових шматочків смальти – пофарбованої глазур’ю міцної обпаленої кераміки. Смачно підібрана смальта складається в дрібні, але дуже чіткі візерунки. Підлога немов вистелена багатими килимами.

Вся ця краса нещодавно була дбайливо відреставрована. Сьогодні в цьому чудовому будинку знаходиться музей кераміки. Тут зібрані вироби, створені ремісниками, які у регіоні у різні історичні епохи.

За 10 хвилин їзди на автобусі або трамваї від Старого міста знаходиться Археологічний музей Анталії, який вважається одним із найкращих у Туреччині. Тут зберігаються знахідки від доісторичних часів до періоду Османа, серед них – знаменита галерея богів з Перзі та саркофаги з фантастичними скульптурами періоду Римської імперії.

У саду, що оточує музей, так само як і в залі, можна побачити статуї, саркофаги, ритуальні фігурки, фрагменти архітектурних споруд, а також керамічні вироби та мозаїки. З мозаїк особливо цікаві ті, що надійшли із розкопок міста Ксанфа. Тут можна побачити зображення богині Фетіди – матері Ахілла, яка тримає свого сина за п’яту, занурюючи його у води Стіксу, щоб зробити невразливим для ворогів. В Археологічному музеї представлена ​​цікава етнографічна колекція, де можна оглянути предмети побуту, одяг та намети кочових турків-юрюків.

Відвідування музею обійдеться вам у 20 турецьких лір, для дітей віком до 10 років вхід безкоштовний. Послуги аудіогіду, у тому числі російською – 10 турецьких лір.